Заїкуватість

Вступ

Мовленнєва діяльність займає особливе місце в системі життєвих функцій, бо є фундаментом мислення, регулятором поведінки і виконує соціальну функцію. Мовлення забезпечує тонку адаптацію людини до навколишнього середовища, у зв´язку з чим його порушення може призвести до негативних наслідків для становлення особистості. Найбільш тяжким і поширеним розладом мовлення є заїкання, від якого в світі потерпає 1,5% дорослих і 2% дітей. Як правило, заїкання виникає в ранньому віці й за відсутності необхідної допомоги зберігається тривалий час, а іноді й усе життя. Ця вада мовлення заважає людині обрати улюблену професію, розкрити творчий потенціал, знайти щастя в особистому житті тощо. Заїкання часто формує негативні риси характеру: нерішучість, невпевненість у власних силах, залежність від оточення. Тому лікування заїкання треба починати якомога раніше, тобто відразу після його виникнення. Кваліфікована своєчасна та ефективна допомога дітям із заїканням має не тільки медико-педагогічне, а й соціальне значення.

На превеликий жаль, дуже часто заїкання не виліковується у дошкільному віці, під час навчання у школі посилюється, а в подальшому в більшості випадків розвивається страх мовлення ~ логофобія. Нині погіршення екологічної ситуації, зростання нервово-психічного напруження в суспільстві позначається на пренатальному (під час вагітності), інтранатальному (під час пологів) і постнатальному (протягом першого року життя) розвитку дитини, зростає кількість дітей із органічною церебральною недостатністю, на фоні якої розвивається заїкання.

Питаннями лікування заїкання люди почали займатися з давніх-давен, але однозначних ефективних засобів досі так і не знайдено. В усьому світі визнається, що заїкання є нагальною проблемою в логопедії як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Починаючи з 1994 року регулярно відбуваються міжнародні симпозіуми, присвячені проблемі заїканні, у яких беруть участь учені з різних країн. Успіхи, досягнуті у ряді галузей науки за останні роки XX століття, підготували новий етап у дослідженні центральних механізмів експресивного мовлення, що дає змогу з нових позицій підійти до вивчення заїкання. До них належать клінічні та теоретичні розробки про функціональні системи, фізіологію глибинних (лімбіко-ретикулярних) і базальних (стріопалідарних) структур мозку і розвиток клінічних уявлень про невротичні (функціональні) та неврозоподібні (органічно-функціональні) стани.

Невротична форма заїкання

Анамнестичні дані хворих при невротичній формі заїкання характеризується наступним: вагітність і пологи матері без патологій. Водночас у 45% випадків наявна спадкова мовленнєва обтяженість (тахілалія, заїкання). Ранній фізичний розвиток відповідає віковій нормі. Моторні навички (сидіння, стояння, ходьба) формуються своєчасно, розвиток мовлення ранній: перші слова з´являються у 8-Ю місяців, фраза ~ у 1,5 року, бурхливо розвивається словниковий запас, у 2 роки такі діти починають користуватися розгорнутими реченнями, темп мовлення прискорений, говорять наче з придихом, не домовляють закінчення слів та речень.

До появи заїкання для цих дітей характерні підвищена вразливість, боязкість, образливість, порушення сну, коливання настрою, плаксивість, зниження апетиту, незначне відставання у вазі. В декого у віці 2--3 роки спостерігаються страхи, особливо у вечірній та нічний час, невротичний енурез. їм важко звикати до різкої зміни середовища, до дитячого садка. У дітей з невротичною формою заїкання добре розвинені відчуття темпу, ритму, координація рухів, деякі творчі здібності, вони граціозні й пластичні. Граматично мовлення побудоване правильно, запас слів та різноманітних відомостей великий, діти добре запам´ятовують вірші й пісні. Заїкання з´являється у 2,5-3,5 року на фоні добре сформованого мовлення після психічної травми, як-от гострого переляку, або після різкої зміни оточення, а також при хронічних переживаннях, пов´язаних переважно з ситуаціями в сім´ї тощо. Одночасно з появою заїкання збільшується загальна невротична симптоматика: дитина стає роздратованою, плаксивою, з´являється хвороблива упертість, примхи, порушення поведінки. При свіжому випадку заїкання чи під час його загострення з метою запобігання закріпленню патологічних взаємозв´язків у функціональній системі мовлення слід використовувати охоронну терапію ~ „режим мовчання" (з максимальним обмеженням експресивного мовлення дитини), а також весь комплекс лікування, яке пропонується при невротичних станах дітей. Охоронна терапія передбачає звільнення дитини від дитячого товариства (дитсадка); огляд лікаря-невропатолога, який призначить медикаментозне лікування. Упродовж цього часу треба обмежити мовлення дитини, практикувати тільки мовлення пошепки, у разі необхідності; дотримуватися режиму дня (обов´язковий денний сон, повноцінне харчування), виключити перегляд телевізійних передач; дуже корисні прогулянки на природі. Для дитини підбирають ігри і завдання, які вона зможе виконати, не вдаючись до мовлення, ~ мозаїка, пластилін, малювання, конструювання тощо. Якщо батьки дотримуватимуться цих умов, то заїкання зникне.

Невротичне заїкання має дві стадії перебігу — сприятливу і несприятливу. При сприятливій у половини дітей мовлення нормальне, невротичних розладів не спостерігається. Однак у 40-45% випадків невротичне заїкання набуває тяжкої форми і посилюється при емоційному напруженні. Ні в кого з цих дітей в перший період немає особистісних реакцій на свій дефект, але дехто лякається, обмежує мовне спілкування, затуляє рот руками. Динаміка цього мовленнєвого порушення характеризується хвилеподібним перебігом: часом мовлення нормальне, плавне, але при найменшому порушенні спокою, соматичному ослабленні можливе виникнення заїкання. Наодинці з собою і при шепітному мовленні ця форма заїкання не проявляється. При невротичному заїканні дитина мимоволі починає підключати свою свідомість до акту мовлення. Підсилення свідомого контролю за власними кінестетичними відчуттями сприятиме деавтоматизації мовленнєвих стереотипів. При курсовому лікуванні, звичайно, спостерігається позитивна динаміка, у половини відновлюється нормальне мовлення, невротичні розлади зникають. У другої половини заїкання з´являється у спонтанному мовленні, посилюється при емоційному напруженні та втомі. У них спостерігаються розлади сну і настрою.

Часто невротичне заїкання загострюється в першому класі. Готувати таку дитину до школи слід заздалегідь; познайомити з учителем, класом, зі школярем, з яким вона сидітиме за однією партою. На початку занять не треба викликати її до дошки, нехай звикне до колективу. У підлітковому віці заїкання загострюється, дитина замикається, у деяких випадках перестає давати усні відповіді. Заїкання вносить у розвиток особистості специфічні зміни. Підліток зосереджується на своєму дефекті, у нього з´являється страх мовлення -логофобія. Після 12 років заїкуваті з невротичною формою заїкання вже потребують істотної педагогічної та психологічної корекції. їх необхідно виводити з цього стану, розширювати мовленнєве спілкування, вчителі мають бути терплячими під час їхньої відповіді біля дошки, не підганяти, але й не дозволяти давати письмові відповіді. У 15—17 років невротичне заїкання набуває характеру особливої психосоматичної вади (логофобічний синдром), при якому заїкання поєднується зі змінами психічного стану. Порушення комунікативної функції мови при невротичному заїканні буває виражене дуже сильно, непропорційно самому заїканню.

Труднощі мовленнєвого спілкування для заїкуватих - джерело постійної психічної травматизації, у них з´являються неправильні форми поведінки, в ряді випадків логофобія має нав´язливий характер і виникає навіть від думки про необхідність мовленнєвого спілкування чи від спогадів про мовленнєві невдачі. Виникає сильна вегетативна реакція ~ посилюється серцебиття, підвищується кров´яний тиск, людина вкривається холодним потом тощо. У стані очікування мовної невдачі заїкуваті часто говорять не те, що мали на меті сказати, і це їх додатково травмує. Для заїкуватих дорослих характерна наявність афективних порушень і переважання астенічних форм поведінки (реакція запобігання складних ситуацій, відходу від них). Крім заїкання, у дорослих з´являється надмірна втома, порушення сну, роздратування, вегетативна дисфункція, погіршується концентрація уваги. При невротичному заїканні лікування (корекційна робота) спрямоване на відновлення і закріплення моторних автоматизмів, набутих в ранньому мовному онтогенезі. Наявність у хворих із невротичним заїканням тісного зв´язку мовленнєвих і емоційних розладів зумовлює застосування методів, пов´язаних перш за все з нормалізацією емоційного стану. Особливе значення в цих випадках має психотерапія, аутогенне тренування. Відновлення і закріплення нормальних мовленнєвих стереотипів за допомогою мовленнєво-рухових вправ доцільно проводити в процесі здійснення формул загального спокою, м´язового розслаблення, бо на цьому фоні мовленнєва діяльність максимально наближається до норми. Психотерапевтичні методи впливу спрямовані на перевиховання ставлення заїкуватого до самого дефекту, на зняття емоційного напруження і запобігання логофобії.

Особливого значення для дорослих набуває аутогенне тренування, де включаються засоби погашення страху, набуття спокою, м´язового розслаблення. Включення в спеціальний курс лікування аутогенного тренування, засобів приглушення страху в емоційно значущих ситуаціях дає змогу заїкуватим угамувати небажані для них емоційні реакції і ефективно використовувати навички плавного мовлення в житті. Медикаментозна терапія при невротичній формі заїкання спрямована на зменшення рівня емоційного напруження. Основна настанова для заїкуватих з невротичною формою заїкання -відволікти увагу від власної вимови, зосередитися на змісті висловлювання. Ця форма заїкання може давати рецидиви.

Неврозоподібна форма заїкання

В анамнезі заїкуватих із неврозоподібною формою заїкання наявні шкідливі впливи у пренатальному, інтранатальному і постнатальному періодах життя (тяжкі токсикози вагітності, передчасні пологи, асфіксія, раннє ураження ЦНС). Такі немовлята неспокійні, погано сплять, крикливі, їхній стан часто залежить від погоди, частини доби. Фізичний розвиток відстає від вікової норми. Становлення моторних навичок (сидіння, стояння, ходьба) відбувається з запізненням. Відстає розвиток мовленнєвої функції: перші слова з´являються у 1,5-2 роки, елементарна фраза - в 3 роки, розгорнута - після 3,5-4 років. Такі діти часто вживають лепетні слова, замінюють і пропускають звуки під час збігу приголосних; крім того, для них характерне порушення кількох артикуляційних груп. У мовленні часто спостерігається порушення порядку слів у реченні, аграматизми. Зустрічаються також форми псевдобульбарної дизартрії, ускладненої заїканням. Типовими для неврозоподібної форми заїкання є моторна невправність, недостатня координація рухів, що особливо проявляється при виконанні тонких диференційованих рухів. Спостерігаються також синкінезії, погане відчуття темпу і ритму. Рухи органів артикуляції дещо обмежені, є труднощі в переключенні з одного положення на інше, у більшості — прискорений темп мовлення. При обстеженні дітей із неврозоподібною формою заїкання спостерігається асиметрія іннервації обличчя, лабільність пульсу і дихання, у декого - прихована гідроцефалія, яка підтверджується рентгенологічно. Психічний стан характеризується підвищеною збудливістю, вибуховістю, швидкою стомлюваністю, руховою розгальмованістю, нестійкою увагою. Часто знижується пізнавальна активність. Ці діти гірше запам´ятовують пісні, вірші, у буденному мовленні користуються короткими фразами. У п´ятирічному віці словниковий запас порівняно з дітьми без мовленнєвої патології дещо відстає.

Неврозоподібне заїкання, як правило, починається без помітної зовнішньої причини, під час становлення фразового мовлення. Спочатку воно наче хвилеподібне: то посилюється, то слабшає, але повних ремісій не спостерігається. З часом стає більш тяжким, судоми набувають клонотонічного характеру, локалізуються у всіх відділах артикуляційного апарату, на заїкання швидко нашаровуються супроводжувальні рухи та емболофразії. Ця форма заїкання не залежить від навколишніх обставин і проявляється у всіх ситуаціях та видах мовлення (шепітне, наодинці з собою). При неврозоподібному заїканні нормалізація у функціональній системі мовлення повинна відбуватися завдяки формуванню нових мовленняутворювальних рухових рефлексів. Патологічне формування мовленнєво-рухової функціональної системи заїкуватих в онтогенезі потребує перебудови зв´язку перш за все у моторному відділі мовленнєвої діяльності. За допомогою логопедичних вправ у цих хворих формуються кінестетичні мовленнєві відчуття. Це потребує тривалої наполегливої роботи, включення у здійснення мовленнєвого акту більш високого рівня ЦНС, ніж у здорових, підвищення свідомого контролю за мовленнєвою діяльністю, який у нормі здійснюється автоматично. Підвищення самоконтролю поліпшує їхнє мовлення. Саме тому необхідні спеціальні тренування, залучення активної уваги до процесів вимови звуку, складу, слова. Основна настанова для заїкуватих з неврозоподібною формою заїкання - „думай, як сказати". Роботу як із дошкільниками, так і зі школярами слід починати з постановки звуків, розвитку зв´язного мовлення, розширення словникового запасу. Якщо звуки поставлені й автоматизовані в зв´язному мовленні, заїкання зникає. Ця форма заїкання не дає рецидивів. Прогностично неврозоподібна форма заїкання частіше несприятлива, бо з часом мовлення може погіршуватись. У підлітковому віці, лише у 16-17 років, формуються елементи логофобії. Вони мають редукований характер без таких глибоких переживань, як у дорослих при невротичній формі заїкання. Психічний стан характеризується важкою адаптацією до зовнішніх умов. Для них характерна емоційна неврівноваженість, схильність до дисфорії, зміна настрою, при якому переважає злобливий фон незалежно від зовнішніх обставин. Заїкуваті прокидаються з поганим настроєм (ознака органічного ураження мозку, коли дитина прокидається з плачем), спостерігається порушення уваги та пам´яті, підвищене нервове виснаження. У дорослих, так само, як і в дітей, зберігається порушення моторних функцій, що виражається у невправності та скутості рухів, відсутності пластичності й гармонії, у незграбності ходи. Під час логоритмічних занять такі особи відчувають труднощі при виконанні вправ із предметами, погано запам´ятовують та дотримуються темпу і ритму рухів. У більшості заїкуватих змінюється темп мовлення в бік прискорення, у 70% нечітка артикуляція, порушена звуковимова.

При тяжких випадках заїкання поряд з відхиленням у психомоториці й темпоритмічної організації мовлення спостерігається III рівень загального недорозвитку мовлення. При хронічному перебігу неврозоподібної форми заїкання в дорослих наявні тонокпонічні судоми в усіх відділах артикуляційного апарату, різке порушення дихання під час мовлення, тривалі затримки та переривання мовлення. Вербальне спілкування стомлює їх, вони скаржаться на фізичну втому аж до знесилення (сприймають своє мовлення як важку фізичну працю). Мовлення таких осіб супроводжується рухами голови, пальців рук, переступанням з ноги на ногу, розгойдуванням тулуба, розгальмуванням рухових автоматизмів.

При неврозоподібній формі заїкання першорядне значення має корекційно-педагогічний вплив. Психотерапевтичний вплив необхідний у випадках ускладнення заїкання страхом мовлення. Аутогенне тренування відіграє другорядну роль. Таким особам паралельно з логопедичними, логоритмічними заняттями необхідна медикаментозна терапія, спрямована на пом´якшення церебростенічних явищ, а крім того, медикаменти, спрямовані на зменшення напруження м´язового тонусу.

Проводячи диференціацію заїкання, слід враховувати дослідження групи вчених російського Інституту загальної і судової психіатрії ім. В. П.Сербського (Н.М.Асатіані, В.Г.Козаков, Ю.Л.Фрейдін), які стверджують, що незважаючи на принципову патогенетичну різницю невротичного та неврозоподібного заїкання, існують змішані форми. Так, вони виділяють проміжні форми: невротичне заїкання, яке виникає на патологічно зміненому ґрунті (резидуально-церебрально-органічна недостатність), й неврозоподібне заїкання, ускладнене невротичними реакціями.

З метою досконального вивчення заїкуватого і встановлення форми заїкання центром патології мовлення розроблена спеціальна картка обстежень.